Вислів «за єдину помісну православну церкву», мені, українці, імпонує. Але об'єктивна реальність така, що семантика цього словосполучення досить розмита. Якщо брати церкву як інституцію, то вона, фактично, ніколи не була відокремленою від держави, ні в дорадянські, ні в радянські часи. Я — українка і я — християнка. Водночас я належу державі і церкві. І від якості мого християнства прямо залежить якість мого громадянства. Це було завжди всім відомо, тому розумна держава завжди вважає на думку церкви. Інша справа, що всі наші сучасні місцеві церковні громади звелися нині до рівня звичайних громадських організацій. І саме як громадські організаціїї і діють. «Ну, подумаєш, нехай собі тішаться „релігією як опіумом для народу“.
Згідно з Біблією, Церква — містичне тіло Ісуса Христа, яке знаходиться тут, на землі, себто, воно видиме і матеріальне. Керівний же орган — Глава, себто, Ісус Христос — за межами матеріального — у світі духовному, в небесах. Є цілісний організм, який складається з живих клітин, а клітини в людському оганізмі напрацьовують енергію, і живуть за принципом 20% і 80%. 20% вона залишає для себе, а 80% віддає своїм ближнім клітинам. Якщо клітина перевершує цю межу, вона набуває статусу ракової клітини, яка губить весь організм, але в тому числі і себе! Клітини належать до певного органу людського тіла. Ті- до руки, ті- до ноги, ті- до печінки. Але кожний орган має материнську клітину. З неї все починається і нею все закінчується. Якщо за таким принципом розглядати християнство, то всі ми, християни, живі клітини в Тілі Ісуса Христа. І якщо я належу руці в цьому Тілі, то мої функції різняться від функцій ноги. Але це не принципово, адже мною, як клітиною, опікується Сам Христос! Він подає мені „накази“, і якщо я Його не почую, то, як варіант, перетворюся на ракову клітину. Але я ще й маю „пастира“ — материнську клітину. Для мене це і є помісна Церква, як інституція. В Україні нині все виглядає приблизно так: материнська клітина печінки хоче „командувати“ клітинами нирок…
Якщо читати іншу літературу, то знайдемо приблизно таке. Людину створив Бог за образом і подобою Своєю. Який Бог? Досконалий і Святий. Тоді навіщо Йому таке недосконале і грішне творіння як людина? Бо Бог є Любов. А в любові має бути дві сторони: любляча і любима. Так ось, Бог творить людину, щоб її любити. З любові випливає її властивість: добровільність. Саме тому згадується два дерева — дерево життя і дерево смерті. І це не дерева — це два вектори розвитку людства. Перше дерево — це план обоження людини. Людина через спілкування зі своїм Творцем набирає вигляду досконалості та святості. Але противник Божий запропонував людству інший шлях, яким пройшов спершу сам — «стати як Боги» — шлях непокори і непослуху. «Адам» з єврейської «людство». Тому всі ми нині — є частинками того Адама, на які він розпався в просторі і часі. І, на жаль, людство схилилося до вибору іншого вектора — від Бога, себто, в матерію, в смерть. Чи залишає Бог Своє улюблене творіння? Ні, Він приходить в цю матерію Сам, в Образі Ісуса Христа, себто, втілюється, і йде на хрест, де хрест — це кінець, кінець — чому? Смерті. Тепер для нас прокладений шлях додому, в небеса. І на цей шлях може стати кожен, хто тільки забажає, адже Бог — Любов. А в Любов обов'язкова добровільність.
Тепер про природу. Не планета, не природа є ціллю. В центрі творення — людина. Саме людині Бог дає «насінини»- такі собі згустки інформації. В плюсі вони ведуть до досконалості, в мінусі — до того, що ми бачимо зараз. Бог надав людству право панувати над всім, що нижче від неї. Тому всі ми — пани. Пани над своїм матеріальним тілом,і, звісно над тваринним та рослинним світами.Тому матеріалісти тут праві, коли кажуть, що «человек — властелин природы». Пробема в іншому — мені ніхто не сказав, що мої слова мають силу матеріалізуватися і що я несу відповідальність і за озонові дірки і за повені, і за землетруси, і, навіть, за війни… Коли всі ми, людство, візьмемо відповідальність за все, що самі сотворили, тоді все навколо покращає. Я — оптиміст. Але допоки з'являються нові віруси, знаю, що ми йдемо шляхом інволюції, шляхом від Бога…
Згідна. І це дуже серйозно. Слово Бога говорить про те, що «ніхто нікого не буде навчати, кажучи: пізнай Господа...» Є слово «знати». Знаю, що є місто Київ, знаю, що є кава еспрессо, знаю, що є такий собі Дмитро. А є слово «пізнати». Якщо я в'їжджаю в Київ, я пізнаю його вулиці, будинки, тощо, якщо купую каву, пізнаю її на смак, а виходжу заміж за Дмитра, тоді пізнаю його як свого чоловіка. Центральний вірш Біблії говорить:«Так бо Бог полюбив світ, що віддав Сина Свого Єдинородного, щоби кожен віруючий не загинув, але мав життя вічне». А що таке «життя вічне»? Ця ж Книга далі говорить: «Життя вічне — це пізнавати Бога-Отця та Сина...» Отож, сенс матеріального мого існування в тому, щоби я не просто знала, що є Бог. Цього мало. Я маю Його пізнавати. Як? Спілкуючись з Ним!.. Оце і є інтим вищого гатунку! А християнство не викликає жодних запитань щодо своєї правдивості.
По-перше: я навела слова Олександра Меня і писала про те, що ці слова відповідають на моє запитання: по-друге предмет «Християнська етика», беру дослівно з програми: «З метою формування у дітей та молоді високої моралі, патріотичної та громадянської свідомості, ціннісних орієнтирів, які ведуть людину шляхом пізнання Істини, Добра, Краси, вбачається необхідним вивчення предметів духовно-морального спрямування, складовою яких є спеціальний курс „основи християнської етики“
Курс „Основи християнської етики“ є дисципліною християнсько-світоглядного, культурного та освітньо-виховного спрямування, який вибудовується як фундамент буттєвих цінностей сучасної людини. Він не є вченням віри, не включає релігійних обрядів, не ставить за мету залучення до певної конфесії. Викладання предмету передбачає виховання в учнів поваги до свободи совісті, релігійних та світоглядних переконань інших людей; здатності до співжиття в полікультурному та поліконфесійному українському суспільстві.» (Всю програму можна подивитись на сайті Міносвіти України".
Є світові релігії, і етична система кожної запрошує до Істини, Добра і Краси. Мені, наприклад, етична система вед подобається найбільше, але я українка, моя релігія має більше тисячі років і я зобов'язана, принаймі, мати елементарне поняття чому я вірю і чому я вірю.(два варіанти наголосу).
Релігія… від латинського «релігаре»- «відновлювати втрачений зв'язок». Між ким і чим? Є світ духовний і світ матеріальний. Духовний — Бог є любов і матерільний — людина, яку любить цей Бог.
«Аполітична освіта». Дуже цікаво. Роздивіться навколо. Мою дитину навчають насильству, злу, наркотикам, розпусті, тощо, а я маю стояти осторонь і мовчки спостерігати за тим, що відбувається?!,
Освіта — дочка церкви. навіть слово «школа» походить від «схола», «схоластика».З часом відбувалося відокремлення «чисто наукових знань» від етичних. А слово «наука» від «матема». Математика Піфагора — релігійне вчення, яке з допомогою цифр і формул пояснював світ, створений Богом…
Дві природи людини: духовна і матеріальна. Це, ніби два крила у птаха. Вони мають бути гармонійно розвинутими. Саме про таке гармонійне виховання пише Ушинський. Радянське виховання розвивало нам матеріальне крило, тому ми нікуди не полетіли.
Хрест. Він розпочинається з вибудови моїх власних взаємин з Богом. і це — вертикаль. На цю вертикаль вже можна «підвісити» горизонталь — взаємини з моїми ближніми. Дві заповіді любові — вертикаль- любов до Бога (перші чотири заповіді), горизонталь (наступні шість заповідей)- любов до ближнього.
А кому і що писати і що кому викладати — розсудить Господь. 15 років тому і не збиралася ні викладати ні писати, якби… Після другого класу до третього ми повернулися з канікул. Не повернувся тільки Павлик. Він помер від онко в своїх неповних 10 років. Мати його хоронила на свій власний день народження… Цього року йому би виповнилося 24… Діти запитували вчительку: куди пішла душа Павлика? Чому він не може з нами розмовляти? А що могла відповісти вчителька, яка сама в цьому не розбирається. Тому всі 12 посібників — це відповідь моїм учням. Я — вчителька, яка вчиться у своїх учнів. А те, що хтось з батьків не хоче вчитися у своїх дітей, — то це їхні проблеми. Пишіть заяви і Ваша дитина в цей час буде займатися зі шкільним психологом. Усім бажаючим відповідаю за телефоном і роздаю електронні варанти посібників. Звертайтеся!
Абсолютно з Вами згідна. Власне, в кінці дев'яностих, нашу школу №7 м. Черніців реформували в гімназію №1. Тодішній директор п. Чубенко ввів в розклад початкової школи «Етику». До цього, в совєтські часи виховний момент на будь-якому уроці був обов'язковим, тому добре знала, що мені слід робити. Але ідеали з підручників раптом зникли. Не було Леніна, Зої Космодем'янської, Павлика Морозова, тощо. Тому згідно логіки, вибрала найдосконаліший варіант — Ісуса Христа. На цьому уроці ми з дітьми читали Біблію, робили висновки, малювали, співали. Пізніше ці конспекти і стануть методичними посібниками. Себе відношу до тієї категорії вчителів, які не соромляться навчатися у своїх учнів. Більше того — ці посібники і є відповідями на ті запитання, яких торкалися на уроці діти. Посібники тільки тоді чогось варті, якщо в них є потреба. Переконана, що потреба в християнській етиці є. На рахунок церкви. Не забуваймо, що тоталітарний режим церкву зробив своєю слугою. Тому мені дуже дивно чути в полеміці такий аргумент як «відділення церкви від держави». Спробував би патріарх не почути генерального секретаря!?.. Нині церква в Україні відділена від держави тільки в майнових питаннях. Це — громадські утворення, які мають свій статут, своє майно, тощо. Але вони можуть діяти тільки в рамках державного закону. Іноді нецерковні громадські організації більш активні в плані виховної роботи. І не завжди це йде на користь суспільству. Поки що церква в Україні виснажена, а християни не такі сильні як хотілось би.
Згідно з Біблією, Церква — містичне тіло Ісуса Христа, яке знаходиться тут, на землі, себто, воно видиме і матеріальне. Керівний же орган — Глава, себто, Ісус Христос — за межами матеріального — у світі духовному, в небесах. Є цілісний організм, який складається з живих клітин, а клітини в людському оганізмі напрацьовують енергію, і живуть за принципом 20% і 80%. 20% вона залишає для себе, а 80% віддає своїм ближнім клітинам. Якщо клітина перевершує цю межу, вона набуває статусу ракової клітини, яка губить весь організм, але в тому числі і себе! Клітини належать до певного органу людського тіла. Ті- до руки, ті- до ноги, ті- до печінки. Але кожний орган має материнську клітину. З неї все починається і нею все закінчується. Якщо за таким принципом розглядати християнство, то всі ми, християни, живі клітини в Тілі Ісуса Христа. І якщо я належу руці в цьому Тілі, то мої функції різняться від функцій ноги. Але це не принципово, адже мною, як клітиною, опікується Сам Христос! Він подає мені „накази“, і якщо я Його не почую, то, як варіант, перетворюся на ракову клітину. Але я ще й маю „пастира“ — материнську клітину. Для мене це і є помісна Церква, як інституція. В Україні нині все виглядає приблизно так: материнська клітина печінки хоче „командувати“ клітинами нирок…
Тепер про природу. Не планета, не природа є ціллю. В центрі творення — людина. Саме людині Бог дає «насінини»- такі собі згустки інформації. В плюсі вони ведуть до досконалості, в мінусі — до того, що ми бачимо зараз. Бог надав людству право панувати над всім, що нижче від неї. Тому всі ми — пани. Пани над своїм матеріальним тілом,і, звісно над тваринним та рослинним світами.Тому матеріалісти тут праві, коли кажуть, що «человек — властелин природы». Пробема в іншому — мені ніхто не сказав, що мої слова мають силу матеріалізуватися і що я несу відповідальність і за озонові дірки і за повені, і за землетруси, і, навіть, за війни… Коли всі ми, людство, візьмемо відповідальність за все, що самі сотворили, тоді все навколо покращає. Я — оптиміст. Але допоки з'являються нові віруси, знаю, що ми йдемо шляхом інволюції, шляхом від Бога…
Курс „Основи християнської етики“ є дисципліною християнсько-світоглядного, культурного та освітньо-виховного спрямування, який вибудовується як фундамент буттєвих цінностей сучасної людини. Він не є вченням віри, не включає релігійних обрядів, не ставить за мету залучення до певної конфесії. Викладання предмету передбачає виховання в учнів поваги до свободи совісті, релігійних та світоглядних переконань інших людей; здатності до співжиття в полікультурному та поліконфесійному українському суспільстві.» (Всю програму можна подивитись на сайті Міносвіти України".
Є світові релігії, і етична система кожної запрошує до Істини, Добра і Краси. Мені, наприклад, етична система вед подобається найбільше, але я українка, моя релігія має більше тисячі років і я зобов'язана, принаймі, мати елементарне поняття чому я вірю і чому я вірю.(два варіанти наголосу).
Релігія… від латинського «релігаре»- «відновлювати втрачений зв'язок». Між ким і чим? Є світ духовний і світ матеріальний. Духовний — Бог є любов і матерільний — людина, яку любить цей Бог.
«Аполітична освіта». Дуже цікаво. Роздивіться навколо. Мою дитину навчають насильству, злу, наркотикам, розпусті, тощо, а я маю стояти осторонь і мовчки спостерігати за тим, що відбувається?!,
Освіта — дочка церкви. навіть слово «школа» походить від «схола», «схоластика».З часом відбувалося відокремлення «чисто наукових знань» від етичних. А слово «наука» від «матема». Математика Піфагора — релігійне вчення, яке з допомогою цифр і формул пояснював світ, створений Богом…
Дві природи людини: духовна і матеріальна. Це, ніби два крила у птаха. Вони мають бути гармонійно розвинутими. Саме про таке гармонійне виховання пише Ушинський. Радянське виховання розвивало нам матеріальне крило, тому ми нікуди не полетіли.
Хрест. Він розпочинається з вибудови моїх власних взаємин з Богом. і це — вертикаль. На цю вертикаль вже можна «підвісити» горизонталь — взаємини з моїми ближніми. Дві заповіді любові — вертикаль- любов до Бога (перші чотири заповіді), горизонталь (наступні шість заповідей)- любов до ближнього.
А кому і що писати і що кому викладати — розсудить Господь. 15 років тому і не збиралася ні викладати ні писати, якби… Після другого класу до третього ми повернулися з канікул. Не повернувся тільки Павлик. Він помер від онко в своїх неповних 10 років. Мати його хоронила на свій власний день народження… Цього року йому би виповнилося 24… Діти запитували вчительку: куди пішла душа Павлика? Чому він не може з нами розмовляти? А що могла відповісти вчителька, яка сама в цьому не розбирається. Тому всі 12 посібників — це відповідь моїм учням. Я — вчителька, яка вчиться у своїх учнів. А те, що хтось з батьків не хоче вчитися у своїх дітей, — то це їхні проблеми. Пишіть заяви і Ваша дитина в цей час буде займатися зі шкільним психологом. Усім бажаючим відповідаю за телефоном і роздаю електронні варанти посібників. Звертайтеся!